Частина №1 (Повна Версія)

Шановний читач - зверни будь-ласка увагу!!! що з права є стовпець: АРХІВ БЛОГУ. Там ви можете обрати, для перегляду, будь-яку зручну для вас (скорочену або дуже скорочену) версію цього проекту.

Юрій ШевченкоПлатформа Відродження та Єднання
Це проект ядра концепції Всеукраїнського Об'єднання Громадських Організацій.
ПВЄ - як національна ідея - як ядро загального національного проекту розвитку та існування України в майбутньому.
Частина перша.

Сьогодення.

Полтава 2011.
Передмова.
     
     
      Скажіть будь-ласка вам подобається теперішня ситуація в Україні? Вам подобається жити при «олігархаті», а бо як його ще називають - «неофеодалізм». То ви вважаєте що все залишиться так як є, бо іншого в нашій країні бути й не може???
     Я особисто твердо переконаний, що Україні потрібні позитивно-мислячі творці – а не скиглії та скептики. Адже дехто зі скептичне налаштованих громадян мають аналогічне ставлення й до майбутнього, не лише власного, а й України як держави. Я розумію що вони знаходитесь в шорах, подібно до запряжених коней, але все ж намагатимусь їх звільнити з цього, хоча й добре розумію що подяки від них не буде. Навіщо це мені? Це потрібно всім нам, тим хто не є скептиком.
     Для кращого розуміння викладеного тут матеріалу краще б мати - креативне або рефлексивне мислення, а також бачите й усвідомлювати елементарне - в майбутньому в Україні вже не будуть дієвими старі (тобто сьогоднішні та вчорашні) методи й підходи, вся стара форма мислення!
     Якщо ви досі не відчули гострої потреби в кардинальних змінах для цієї держави, якщо ви не відчуваєте, що форми нині існуючого зайшло в глухий кут… Тоді я дуже прошу вас закрити те що ви зараз читаєте, і ніколи більше не торкайтеся цих сторінок та цієї теми!
     Бо проблема майбутнього розвитку України не лише в тому, що народні обранці займаються відвертим лобіюванням інтересів олігархічних-кланових структур, прикриваючи це турботою про свій народ, але й в нашому ментальному безпідставному скептицизмі по відношенню до того що могло б, дійсно могло б, стати вирішенням наших проблем, в тій чи іншій сфері…Скептично ж налаштовані громадяни залишаєтесь й досі з думкою, що кращого не придумати, ні в моделі, ні в науці державного управління країною.
     Далі, коли я сподіваюсь пани скептики вже закрили ці сторінки, я звертаюся до вас, шановні креативщики та рефлексивно мислячі, або просто - ті хто розуміє конче необхідну важливість реальних змін, а головне бажає їх усім серцем для своєї країни. Все що написано далі є пальним для ваших роздумів, а ще майбутнім варіантом вирішення теперішніх проблем нашої з вами країни - України. І вони (варіанти) не будуть стандартними чи банальними, бо наші з вами проблеми, проблеми України є, на жаль, так чи інакше унікальними. Як і земля на якій ми живемо.
     А далі, мова піде тут, про місцеве самоврядування та громадянське суспільство. І ще про багато чого важливого для майбутьного України. Найголовніша порада для ефективного розуміння ПВЄ - перестаньте мислити людськими категоріями та стереотипами, перестаньте думати, що існуюча влада та форма, модель, управління країною, єдино вірні та нібито послані вам Богом. Він дав нам всім значно більше прав та можливостей, ніж ті, що навіюють та декларують нам владоможці, ЗМІ та релігії.

Багато хто з читачів мого блогу просять мене викласти суть концепції ПВЄ на 1-3 сторінки максимум http://yuriy-shevchenko.blogspot.com/2011/12/1-3.html

Шановний читач - частина №1 це якби перша лекція (котра відповідає на питання: - для чого ця робота написана взагалі, а також пояснює, що даний проект спирається не на повітря, а на вже існуючі роботи визнаних авторів в даній сфері).
Частина №2 це вже сама суть даного проекту (якщо ви почнете читати даний проект відразу з частини №2, і у вас виникне питання " - для чого і навіщо цей проект??" вам доведеться все ж повернутися до перегляду частини №1). Приємного перегляду.

Глава 1.Короткий перелік та аналіз восьми основних перешкод на шляху розвитку України.

     Дехто каже: фундаментальний корінь всіх причин, що призвели до теперішніх проблем України, є її головні історичні проблеми: те що територія нашої країни, дуже часто була роз’єднаною під різними імперіями та різними релігіями.
     Я згодний, що території України часто були роз’єднані, довго знаходилися в складі різних імперій, зокрема останньої Радянської, і це все це разом, має серйозний вплив на теперішню самоідентифікацію наших громадян, на їх національну самосвідомість.           
     Проте я серйозно вважаю, що сьогодні спиратися лише на це твердження, як на головне та начебто єдино вірне в аналізі всіх проблем та їх наслідків для сучасної України - все одно, що людині в 30 років скиглити та скаржитися на свою долю іншим людям:
« - Мовляв в школі, мої однокласники частенько знущалися наді мною, і через сукупність психологічних та фізичної травми, як результат зараз я не маю власного будинку та крутого автомобіля, або високої посади чи власного бізнесу».
     Нам всім треба вже припинити скиглити та озиратися назад, а просто пам’ятаючи минуле переступити через цей поріг та з розумом йти далі. То все ж було в минулому, і історії нам вже ніколи не змінити. Досить битися головою об стінку та проклинати свою долю. Настав час дивитися в реальний корінь проблем сьогодення та почати впливати на їх розв’язання.
     1.1. Основними перешкодами на шляху розвитку України, є ряд інших основних проблем, котрі, звісно, одним своїм кутом пов’язані із сумною історією України, але ні в’язкому разі не є аксіомою, того в якому стані зараз знаходиться наша країна - Україна.
Жодну з цих перешкод, чи проблем насправді не можна поставити вище іншої, бо всі вони є тісно взаємопов’язані.
     - Першою з ряду таких основних перешкод є люстрація, точніше її відсутність. За період з 1991 року по 2010 у нас не було проведено, ні м’якої, ні жорсткої люстрації. Саме через це наша країна має зараз шалене відставання в розвитку громадянського суспільства (економіки та того, що звуть демократією), від таких своїх сусідів як Польща чи Чехія.
    Адже при владі в Україні залишаються люди, пов’язані з партійною елітою радянського союзу та ті, хто були пов’язані з КДБ. А зараз вони тісно пов’язані з олігархічно-клановими структурами вже України. Якщо хтось досі, може не знає - олігархи виникли не сьогодні, і не в 90роках, а як спадок часів радянської системи. І не треба будь-ласка, казати мовляв: «- та олігархія була ж ще за царя…». Бо соціалістичний, нібито, устрій совєтів мав би знищити це явище на корні, але натомість підтримував його у зародкову стані (партійні місцеві та державні лідери), коли совок впав - зародок поліз на свободу.
     Про люстрацію, її види та наслідки в інших пострадянських державах було вже дуже багато сказано, написано та знято передач, тому я не буду тут розписувати про неї. Повторюсь лише в одному - якби у нас була люстрація, то зараз би ми мали при владі, значну частину політиків-патріотів та значне пробудження національної свідомості у переважної кількості громадян.
     Але зараз, станом на 2011 рік, ставлення до люстрації набуває скептичного забарвлення. І на жаль тут дійсно так, через те що постають питання: «- Кого, і за якими критеріями сьогодні люструвати? За якою схемою?». Адже, щиро кажучи, зараз люструвати треба всю ВРУ, як і  КабМін, як і Адміністрацію Президента, і його самого. Та мабуть і його попередників… Ви думаєте вони всі погодяться на це очищення???
     Проте питання люстрації не знімається, і залишається актуальним, адже не зробивши цього в 90 роках, ми дозволили колишнім совковим владоможцям та тим, хто були з ними пов’язаними залишитися у керма нової незалежної держави. Тож як наслідок олігархія квітне та процвітає. Можна додати лише одне люстрацію має робити не влада, бо то вже є щось схоже на політичні репресії. Люстрацію має робити Народ! Як саме? А ось вже як це, може бути лише так, щоб це не походило на охлократію - про це дещо далі (Див. Частину ПВЄ №2).
     - Другою основною перешкодою України на її шляху в майбутнє є корупція та хабарництво, і це дуже тісно пов’язано з проблемою №1.
А все тому що у нас досі відсутні реально діючі закони, за порушення яких чиновник неминуче опиняється за гратами, не залежно від свого рангу та того, хто його друг, кум чи сват. А також у нас досі не має обов’язкового - для державного чиновника всіх рангів - декларування не лише доходів, але й що набагато важливіше - видатків, не лише його, а й всіх його родичів!!!
     А чи можна в нашій країні вести легальний та успішний бізнес без надання хабарів державним чиновникам, точніше не виконання їхньої такси? (з цього походить перешкода №3).
Корупція (від лат. corrumpere — «розтління») — термін, означаючий, зазвичай, використання посадовою особою своїх владних повноважень, і наданих довірених йому прав в цілях особистої вигоди, що суперечить законодавству та моральним установкам. Це зловживання службовим положенням, дача хабара, отримання хабара, зловживання повноваженнями, комерційний підкуп, або будь-яке інше незаконне використання фізичною особою свого посадового положення всупереч законним інтересам суспільства та держави, в цілях отримання вигоди у вигляді грошей,  цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе чи для третіх осіб незаконне надання такої вигоди вказаній особі  іншими фізичними особами; а також скоєння вказаних дій від імені або в інтересах юридичних осіб. Найбільш часто термін застосовується по відношенню до бюрократичного апарату, політичної еліти та суддів.
     Розв’язання проблеми корупції не вигідно олігархам та їх кланам, котрі з’явилися у нас, в основному з пропилу совка. Згідно макроекономічним та політ економічним дослідженням, корупція є значною перепоною на шляху до економічного зростання та розвитку, що здатна поставити під загрозу будь-які перетворення.
     Корупція існує, на жаль, і в економічно розвинутих демократичних державах, але це не причина щоб не розпочинати у нас в Україні серйозну боротьбу з нею. Реальний початок руйнування основ корупції почнеться, коли наші громадяни зрозуміють банальність « - даючи хабара ти ллєш воду на коріння великого корупційного дерева!»
     Ще не менш важливішим для початку змін є прихід до влади нової політичної еліти, котра готова реально підтримати свій народ, так би мовити, паралельно зверху та служити йому на благо своєї країни - почати займатися реальною ліквідацію вожаків корупції, а не пошуком цапів-відбувайлів. Необхідно займатися пошуком та усуненням реальних причин появи проблеми, а не марно  боротися з її наслідками!
      - Третьою основною перешкодою України на її шляху в майбутнє є те, що в країні за 20 років незалежності, насправді ніколи не було справжньої ринкової економіки, як це є у західних країн, наприклад ЄС.
І ця проблема дуже тісно пов’язана з перешкодою № 1 та №2.
      Наша економіка і надалі залишається не прозорою та не відкритою, відповідно - не привабливою для іноземних інвесторів. Головна причина того - у нас бізнес і влада досі лишаються не відокремленими. Що вже й казати, коли тендер, або право купівлі державного підприємства чи нерухомості виграє зять, чи родич президента, або міністра, чи якогось з функціонерів владної партії. (По аналогічній же причині зараз відбувається не виправданий ріст цін на продукти харчування. Адже власниками крупних фірм посередників, ті, хто накручує ціну, є ті, хто має зв’язки у владі).     
     Вести у нас дуже вдалий бізнес, без сприяння влади не можливо. Ні для кого не є таємницею, що зараз в нашій країні - коли ваш чесний та легальний бізнес починає приносити мільйони, чи сотні тисяч - він вже перестає бути тільки вашим. На місцевому рівні відбувається копіювання дій вищих чиновників місцевими, тільки тут виграють ті, хто пов’язані з місцевою владою. Вона диктує свої умови, своїх постачальників та інше.
     Вагомий аспект ринкової економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше та вигідніше реалізувати свій товар, або послугу. А одними з основних рис ринкової економіки є повна адміністративна незалежність та самостійний вільний вибір свого постачальника сировини та споживачів продукції.
З цією перешкодою ( №3) пов’язано також - зростання % тіньової економіки та низький рівень закордонних інвестицій в нашу економіку, вихід іноземних фірм з нашого ринку.
      - Четвертою основною перешкодою України на її шляху в майбутнє є те, що в нашій країні за 20 років незалежності, по суті, ніколи не було справжньої демократії. І ця проблема насправді, дуже тісно пов’язана з проблемою № 1, №2 та №3.
     Що вже говорити - закони наші гарні лише на папері, а контроль їх виконання відсутній взагалі. А за даної влади, олігархічно-кланової системи та недосконалої державної моделі управління країною, ніякий контроль та виконання законів взагалі не передбачається, і не планується. Хоча ні, здається, в останніх словах була помилка… Адже якщо ваш родич чи батьки є представниками будь-якої з гілок влади, або навіть ви сам, то на вас закони не просто не діють, вони для вас тоді взагалі не писані.     
     - П’ята основна перешкода України на її шляху в майбутнє - це наша Конституція, котра має серйозні недоліки в плані реальної демократії та перспектив розвитку й існування країни в майбутньому в цьому напрямку.
Українська Конституція має такі проблеми:
Перша проблема Конституції – вона постійно змінюється частково або повністю після зміни владної сили в парламенті..
Друга проблема Конституції – вона описує обмежену сферу політичної системи – здебільшого систему центральної влади та пов’язані з нею органи місцевої влади. Повноваження делегуються лише зверху вниз.
Третя проблема Конституції – Народ не є дійсним суб’єктом влади, лише формально, на папері, підчас виборів.
Четверта проблема Конституції  – вона зроблена без жодних натяків на можливе в майбутньому світове лідерство України. Якщо про нього не подбати зараз то його й не буде взагалі!!!
П’ята проблема Конституції – вона не є результатом загальнонародного волевиявлення, вона створена  на основі компромісу інтересів груп впливів.
     Загалом, наша Конституція зараз є нічим іншим як - ширмою для узаконеного злодійства і клаптиком паперу в суперечці самих злодіїв та аферистів від влади за виняткове право нав'язувати свою волю всім іншим. Та зброєю у перманентній війні «голодних мільйонерів» проти «ситих мільярдерів», або всередині їх політичних угруповань за право в черговий раз пограбувати Народ та Державу.
      Конституція України не передбачає ні звіту Президента та нардепів за виконану роботу, ні оцінку їхньої діяльності з боку незалежних контролюючих органів, ні право виборців дати власну оцінку керівництву держави, ні компенсації посадових осіб за завдані збитки.

    - Шоста основна перешкода України на її шляху в майбутнє це - тривала нестабільна політична ситуація в країні та багатовекторність - як похідну маємо хронічну слабкість політичної еліти країни. А все тому, що до влади у нас приходять політичні сили, що кажуть: «- наш шлях - в ЄС». Потім після них приходять інші сили, що кажуть: «- наш брат - Росія, треба бути з нею». Так і смикаємось, то туди, то сюди.
     Але досі ніхто з них, жодна політична партія не підтвердила - не словами, а ділом, що вони є справжня проукраїнська сила, націлена на загальну консолідацію всіх громадян України та реальне розв’язання існуючих першочергових проблем країни. Замість того політики мусолять тему другої державної мови та героїзації історичних осіб. Адже на базі цих тем дуже легко роздувається нова хвиля протистояння в нашому суспільстві, що, звісно, вигідно олігархічним кланам.
     У нас зараз є лише політичні партії з вузькими інтересами, які рвуть країну на шматки та ставлять її у підпорядковане становище, до інших країн, союзів, чи блоків.
     Ніяка з існуючих у нас політичних сил, за 20 років, так і не зрозуміла, чи не хотіла зрозуміти, - що: «Україна стане дійсно незалежною та сильною державою тільки тоді, коли перестане кидатися в обійми то ЄС, то Росії. Обійми останньої часто бувають залізними». І що сама багатовекторність є ніщо інше як геополітична шизофренія.
      - Сьома основна перешкода України на шляху в її майбутнє - це так і не сформована за 20 років чітка національна стратегія та національна ідея - як квінтесенція загального національного проекту розвитку. В нашої держави досі немає прописаної місії, мети та стратегії. Сюди, до сьомої перешкоди, також входить і не менш важлива проблема - відсутність у нас громадського суспільства та криза національної ідентичності.
      - Восьма основна перешкода України на її шляху в майбутнє - це втрата Духовності та духовного простору. Взагалі, в цьому списку, проблема духовності мала б стояти на першому місці, бо крім того, що вона дуже тісно пов’язана з кожною з 8 вище названих проблем-перешкод. Вона - восьма основна перешкода - також тісно пов’язана з іншими проблемами, не менше як то погана екологія та стан медицини в нашій державі.
     Як не крути, а людина духовна не буде виписувати своєму пацієнту рецепт на дорогі ліки, знаючи, що є дешевші, не менш якісніші, лише тому, що він, лікар, отримає за це гарний процент від фамкомпанії. Або власник хімічного заводу - не стане виливати відходи виробництва в річку, розуміючи, що його онуки, чи навіть правнуки можуть в майбутньому відпочивати на її березі.
     Духовність це здатність до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність – не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень.
      Між іншим, чистота на вулицях є однією з вагомих ознак духовності в країні. І хоч зараз велика частина наших громадян стала ходити до церкви, на релігійні свята, це ніяк не свідчить про реальний початок відродження духовності в нашій країні, бо вона ще в зародку. Бо не лише релігійністю та набожністю засвідчується наявність духовності.
     Бездуховність є також прямим наслідком та спадком того, що Україна довгий час була під радянською імперією. На жаль, дуже мало громадян розуміють сенс та наявність цієї проблеми,хоча не мало з них помічають та стикаються з її ознаками у своєму повсякденному житті, щодня.
А дехто навіть сам, так би мовити, приймає в цьому участь: наприклад - віддає на виборах свій голос за 500грн з думкою « - від мене нічого не залежить». Порада таким людям: треба відкинути ідею власної жалюгідності, що каже « - Від мене особисто, від однієї людини, нічого не залежить». ЗАЛЕЖИТЬ! Від кожного окремо і від усіх разом. І бідність в цій ситуації не є головною ознакою, не всі бідні люди в нашій країні продають свій голос, бо замислюються в якій країні потім житимуть їх онуки. А думаючи, що « - від мене нічого не залежить» ви лише допомагаєте системі та олігархам - вигравати в нерівному бою з народом.
    Тільки та частина культури чи цивілізації, де норми чи мотивації оновлюються та перетворюються, є духовною, і являє собою духовні орієнтири.
     Духовний суверенітет це здатність особи, чи країни до позитивних перетворень фундаментального рівня, на власних засадах без суттєвих запозичень ззовні.
    Пригнічення духу пов’язане з духовним рабством, коли підпорядковуються чужим діям. Втрата духу чи бездуховність,- коли духотворні дії взагалі відсутні.
     Духовний простір це простір комунікації духовних людей, який забезпечує духотворні дії, зокрема по створенню духовних орієнтирів.      Країни, що не мають духовного суверенітету, і які надовго втрачають духовний простір, приречені: вони не мають майбутнього як незалежні країни.

Наслідки пригнічення духу та бездуховності

    Чи може людина жити без духовності? Може, але з великими труднощами, в стані деградації та з ризиком самознищення. Чи може жити ціла країна без духовного суверенітету, без духовного простору, без духовності? Звичайно може, але в історичній перспективі недовго. Народ, який вміє тільки запозичувати чужі фундаментальні еталони, зразки, норми та чужі фундаментальні системи мотивацій, не може ніколи бути вільним. Рано чи пізно він або завойовується, або погоджується на добровільне рабство, або зникає.
     На жаль Україна, здобувши політичний суверенітет, так і не спромоглася здобути, ані економічний, ані тим більше, духовний суверенітет. Причому духовний суверенітет з точки зору перспектив країни є визначальним. Якщо країна має духовний суверенітет, зберігає та відтворює власний духовний простір – навіть втрати економічного чи політичного суверенітету їй не страшні, бо з часом ці суверенітети відтворяться.

Яка духовна ситуація в Україні сьогодні?
     Духовність швидкими темпами втрачається в мові.
Не встигаючи освоюватись в нових словах, нових явищах та нових уявленнях, і тим самим будучи неспроможною розширювати свою синонімічну потужність, українська мова не витримує конкуренції з іншими мовами, наповнюється суржиком та прямими запозиченнями.
     Духовний простір не відтворюється в освіті. Запозичуючи чужі теорії, концепти, освітні практики та підходи всередині мотивацій споживацтва, ми продукуємо духовних калік з інтерпретативним мисленням, і обмеженими творчими здібностями.
     Політика втратила духовні орієнтири та зайнята телеімітаціями (на зразок Шоу Шустера). З часу отримання незалежності в Україні не зроблено жодного перетворення фундаментального рівня, в жодній сфері життя. Українство зазнає пригнічення духу, і стає бездуховним.

     
     1.2. Підсумок короткого переліку та аналізу основних перешкод на шляху майбутнього розвитку України - все є взаємопов’язано!
     
      Як наслідок, всіх цих восьми перешкод разом узятих, у громадян нашої країни виникає, так званий синдром залежності від влади, а саме бажаємо сильної руки, або царя, що начебто вирішить всі наші проблеми помахом однієї руки. Причини такого бажання є зрозумілими в принципі. Психологи кажуть, що цей синдром є наслідком того, що ми живемо в умовах постійних змін. Разом з тим, ці вісім основних перешкод породжують і породжуватимуть нові не менш гострі, пов’язані одне з одним, проблеми.
     
     Ці проблеми наші не були б такими гострими та серйозними якби в нашого народу не була б так сильно ослаблена національна солідарність! Тому відразу пригадуються повість, великого українського кінорежисера, письменника, сценариста та художника Олександра Довженко «Україна у вогні».
     Ця повість була написана в 1943 році, і Сталін заборонив друкувати та екранізувати її тоді. В цій повісті знаходиться ключ до розуміння всіх наших проблем, навіть сьогодні у 21 столітті. Тому маю привести тут малесенький уривок котрий і розкриває той ключ - розмова двох німецьких офіцерів про українців:
          — Їх не можна підкорити. їх треба знищити. «Не передушивши бджіл, не їсти меду», — як казав їхній король Данило в XIII столітті.
       
        — О!
       
        — Але, Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди, навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного.
         
         — Йа фатер! Ми будемо нищити їх, лише по-скільки кожний солдат мусить убить ворога, і позбавить честі ворогиню. Я зрозумів тебе. Дальше вони самі будуть нищити один одного! Я розділю їх, куплю, розбещу!
         
         — Я бачу, хлопчику, тебе дечому навчили. Їх треба розбити, поки вони не очухались од своїх помилок. Якщо ж не встигнемо — ми пропали.
         
         — Фатер, я їх озброю! Я дам одному брату зброю, другому ні, от вони й вороги до смерті!

***

     Загальний висновок до першої глави:
     Якщо прислухатися до тих теоретиків, що порівнювали будь-яку державу із живим організмом, то сміливо можна казати: - організм під назвою Україна серйозно, і давно, хворий; хвороба прогресує швидкими темпами, і вона вже готова захопити та зжерти весь організм, із середини. Але попри все те прогресування хвороби, ще є антитіла завдяки яким залишився невеликий, проте, все ж, опір та серйозна надія на виздоровлення всього тіла.
     Звичайно це виздоровлення не буде легким та швидким. Бо якщо всі інші клітини цього тіла не схаменуться, не почнуть діяти на благо всього тіла, то нічого не вийде…
     Насамперед має бути створений серйозний та довгостроковий план, по організації визволення тіла від смертельної хвороби та консолідації тих, хто зараз є антитілами. Далі має бути ефективний та унікальний курс відновлення, реставрація, органів та частин тіла, що є пошкодженими та сильно зараженими хворобою. І найголовніше - має бути реалізована модель, за якою дане тіло має жити в майбутньому, щоб ніколи більше не допускати такого серйозного захворювання. 

Глава 2. Головне питання…Бути чи не бути.

     2.1. Найголовнішою проблемою у світі на сьогоднішній день є відсутність, як такої, ідеї-формули оптимального устрою Суспільства та механізму реалізації основних прав громадян, головною з яких є незаперечне право кожного бути джерелом влади в своїй Державі. Крім того, в Україні ще немає жодної великої суспільно-політичної сили, реально зацікавленої в добробуті Народу більше, ніж у своєму власному (інакше місця в списках партій і до органів управління не купувалися б за величезні гроші). А всі заяви лідерів партій про необхідність змінювати правлячу еліту мають прихований підтекст: «Пограбували - дайте і іншим, набити кишені».
Те, що при цьому в Народу залишається право лише міняти одних злодіїв на інших розуміється ними як належне.
     Причому, це правило, яке вони самочинно узаконили в Конституції - завуалювавши його під механізмом «політичної боротьби» партійних організацій. А по-простому - банд-формувань. Або ОЗУ (організованих злочинних угрупувань), що наділили своїх членів статусом недоторканності, вседозволеності й безвідповідальності. Злодії в законі, що влаштували свої «малини» й розставляють своїх на всіх вертикалях та гілках управління. Наклали в Державі особисту мзду на все, що дає дохід(паспорти та держбланки робить приватна фірма). Ті, що смокчуть з організму Суспільства останні соки, збиваючи його в тугі особисті внески в місцевих та зарубіжних банках.

      Дана система породила в Україні не тільки безкарність, а й ілюзію, що так буде тривати вічно.
Наслідком цього стали:

- Перманентна війна «голодних мільйонерів» проти «ситих мільярдерів», або всередині їх політичних угруповань - за право в черговий раз пограбувати Народ та Державу;
- Нехтування не тільки інтересами всього Суспільства, а й існуючими законами, а звідси:
- повна анархія на всіх рівнях державного управління;
- безвідповідальність усіх гілок державної влади один перед одним, і самим Суспільством.
- відсутність механізмів прямого та постійного впливу Народу на своїх слуг.

Що породжує:

- Неможливість скасовувати або впливати на відверто злочинні рішення політиків, а звідси:
- Безкарність «владоможців» - що породжує тотальне беззаконня, і «право сильного» робити все, що йому заманеться.
- Конституція стала ширмою для узаконеного злодійства, і клаптиком паперу в суперечці самих злодіїв і аферистів за виняткове право нав'язувати свою волю всім іншим.

     Існуючі на сьогодні формули обрання тих, хто представляє владу, тобто інтереси окремих груп, на сьогодні застаріли, і стають причиною найгостріших політичних конфліктів та протистоянь. Формула передачі влади людей у вигляді повноважень делегатам - на всі рівні виборних посад і означає початкове закладання в даний механізм бомби - в руках тих, хто сприяв розкручуванню даних кандидатів. А за відсутності юридичного документа відповідальності - робить ці пости бажаною здобиччю, для самих аморальних та користолюбних.

     Конституційна «Влада Народу», що реалізується через нинішню систему демократії, у всіх випадках призводить до одного результату - реальної влади олігархії й світового капіталу.
Як тільки Суспільство відпускає справу реалізації своєї влади на самоплив, то його відразу прибирають до рук спритні політики.
І протягом буквально декількох років, найбільш ідеальна, на перший погляд, теорія демократії змінюється на практиці олігархічною диктатурою. Нехай й прихованою під мішурою «всенародних виборів», і величання «народною республікою». Що й підтверджувала нам у всіх випадках Історія.

     2.2. Тож постає одне-єдине питання, але це питання від котрого залежиться все подальше майбутнє держави, що зветься Україна. Перефразовуючи відоме «бути чи не бути» я сформую його так: «хто чи що, і головне яким чином, зможе врешті-решт розв’язати ці наші 8 основних перешкод»? «Який спосіб та курс він має обрати при вирішенні цих перешкод-проблем, що породжують десятки інших похідних, що майже не поступаються основним по значенню, і так само сильно гальмують шлях країни в майбутнє»?
     Хтось відразу скаже мені: «цим хто чи що буде прихід до влади президента - справжнього патріота та політичної сили, що несе таке ж значення у собі». Так Україна давно чекає такої людини та його політичної сили, проте поки що наш народ має лише обман. То ж може вже треба щось змінювати, а не лише чекати його пришестя?
     Бо спираючись на нашу свіжу історію, я маю серйозні сумніви стосовно ефективності роботи так званого президента - справжнього патріота. Сумніви заключаються в тому, що за нині існуючої системи державного управління в країні новий президент-патріот, хай він буде навіть тричі патріотом, не зможе реалізувати відродження країни та розв’язання наших 8 основних перешкод, а лише матиме можливість часткового їх вирішення. Що, звісно, ні до чого корисного не приведе, бо часткове вирішення 8 основних перешкод лише укріплює ці проблеми нашої держави.
      Будь-яка реформа, яку розпочне президент-патріот (його партія), на вирішення однієї чи декількох відразу перешкод-проблем, наведених мною у першій главі, зіткнеться з величезними проблемами та перепонами, не стільки адміністративно бюрократичного апарату держави, скільки із нутрощами самої системи, що породжує своїх клонів за замовчуванням.
     Так, можна звільнити всіх чиновників під чисту, і набрати нових та чистих працівників. Але ніхто не гарантує, що згодом нові не почнуть брати хабарі та чинити тиск на підприємців. Якщо, звісно, паралельно зі звільненням старих не змінити умови гри. Головне тут питання не «що», а як саме треба змінити систему? Необхідно кардинально змінити умови роботи та відповідальності чиновників, змінити модель управління ним, із обов’язковим закріпленням цього у головному законі країни - Конституції. Змінити треба все так, щоб більше не було потреб постійно робити зміни.
    Що ж треба змінити, з чого треба розпочати?? - спитаєте ви. 
«- З головних недоліків демократії, демократії по-українськи!» - скажу я.

Для лінивих та нетерплячих, а також тих хто має ліміт часу - тут можна перейти до прочитання №2 частини ПВЄ. Але попереджаю вас, що в такий спосіб у потім з'явиться ще більше незрозумілостей та запитань, і пізніше вам все таки доведеться прочитати, те що ви перестрибнули.

Глава 3. Головні недоліки демократії по-українськи.

     3.1. Відповідь на питання про те, що ж являють собою головні недоліки демократії по-українськи, звучить в першу чергу так.
     Перший головний недолік: всі наші політичні партії, як ті, що при владі, так і ті, що в опозиції, створені не для служіння своєму народу, чи підняттю рівня життя цієї країни. Вони створені по принципу ЗАТ, для служіння та просування вузьких корпоративних інтересів тільки своїх інвесторів. Відповідно такі партії не мають ніякого інтересу в консолідації народу та створенні громадянського суспільства. Бо це заперечує їхнім цілям та стратегії, корпоративним планам.     
    Другий головний недолік: виборці, тобто народ, в нашій країні досі не . мають жодної можливості відкликати назад свого депутата (що вже казати про міністра чи президента), якщо той не справляється або ігнорує свої обов’язки перед своїми виборцями. Звісно, так буде й далі доки у нас при владі, як і в опозиції, знаходяться партії -ЗАТ.
     Третій головний недолік: в нашій країні досі не має реального місцевого самоврядування. Те що є нагадує скоріше фарс. Відгадайте загадку: яка найкоротша стаття нинішньої Конституції? Найкоротшою статтею Конституції є стаття про місцеве самоврядування (стаття №7) :
«В Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування».
Це – ганьба саме по собі.
     Але ж в статті 5 Конституції України сказано про те, що - джерелом влади в Україні є НАРОД, як носій суверенітету (тобто, верховенства влади) в державі - 5 стаття: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу». Проте, насправді, ця стаття діє лише частково (народ стає владою лише в день виборів).
     Тому на виконання 5-ї статті Конституції необхідно забезпечити законодавчий механізм РЕАЛЬНОГО НАРОДОВЛАДДЯ, коли слуги народу всіх рівнів не лише обиратимуться, а й постійно і жорстко контролюватимуться народом. Напевно, має існувати колективний суб'єкт народовладдя, куди ввійшли б не тільки політичні партії, а й громадські організації, представники інтелігенції. Він обирався б усім суспільством, а далі сам призначав би виконавців у сферах нинішніх гілок державного управління (Див далі проект ЄЦГР).

     Що ж дасть поштовх для створення реального громадянського суспільства в Україні? Лише одне - створення в країні реального місцевого самоврядування! Воно має бути обов'язково ефективним, інакше кажучи діяти одночасно в обидва напрямки - не лише як спосіб організованого звернення народу до влади (вчасності до найвищої), щоб вирішити свої проблеми, але і як реальний діалог влади зі своїм народом. Наприклад перед підписанням важливих, проте компромісних міжнародних угод. Ефективне самоврядування має сприяти постійному моніторингу, як народу щодо дій влади, так і владі, стосовно звернень та проблем народу.
    Наявність ефективного самоврядування має покінчити з фарсом, що зараз зветься «спілкування президента України з народом України». Котре відбувається в режимі так званого телемосту, в запису, або перезапису з 30 хвилинною затримкою, щоб встигнути вирізати все зайве. Та головне, що «спілкується» президент з групками людей, котрих підготували із своїх адміністрацій губернатори.
     Ефективне самоврядування не лише допоможе в розвитку країни та поступовому подоланню основних перешкод на шляху в майбутнє, а й допоможе в ефективній роботі президенту (партії), що не лише називає себе справжнім патріотом на словах, але і є таким насправді по своїй суті.
     Те, що за 20 років жодний президент реально не потурбувався про створення місцевого самоврядування, означає, що всі вони патріотами були лише на словах. Адже у нас як при владі, як і в опозиції знаходяться партії ЗАТ, і їм зовсім не потрібно щоб у нас існувала самоврядна громада, котра вже добре відрізняється від просто народу тим, що вона вже є самоорганізованим політично активним суспільством, яке здатне вимагати від влади або самостійно приймати будь-які політичні рішення. Стосовно того як влаштувати в Україні ефективне місцеве самоврядування йтиметься далі, в окремій главі.

     3.2. А ви хоч раз замислювались про те чому в «демократичній» країні - Україні - президент, що переміг на виборах, набравши трохи більше 45% голосів чинить політику, що різко не співпадає з думкою решти 55% її громадян??? А бригадири його партії, партії-влади заявляють мовляв:     «- все нормально, це ж і є демократія, ми перемогли на виборах, тепер ми керуємо процесом та обираємо вектор розвитку країни». 
     Хочеться спитати їх: « - А як же тоді славнозвісне «- Почую кожного!» ??? Адже президент, котрий хоче об’єднати та підняти Україну, має зважати та прислухатися до думки не лише тих, хто віддав йому свій голос. Незалежно від того виграв він вибори набравши 45% чи 51%.                           
     Взагалі у нас частенько політика наших президентів виглядала, або дійсно була відверто анти державною, антинаціональною чи просто направленою на угоду лише якійсь одній частині населення країни, або навіть тільки для одного вузького її прошарку - олігархів.
Я запитую у вас: «- по-вашому це є нормально???».
    Хтось з вас, звісно, назве приклади зміни влади в таких країнах як США та Великобританія, у тому сенсі, що коли Демократи чи Консерватори змінюють Республіканців чи Лібералів, то нова влада починає впроваджувати власний курс розвитку країни... Тоді вас треба виправити… Коли в США чи у Великій-Британії змінюється влада, жодна нова влада там не починає вести антидержавні дії. Жодна нова влада у США чи у Великій-Британії не займається здачею державних інтересів чи територій іншим країнам. Стратегія держави може там і змінюється та вектор (курс) розвитку змінюється дуже мало.
     Так США та Велика-Британія є світовими лідерами, але це не означає, що раз ми не є зараз світовими лідерами, ми маємо постійно змінювати свій вектор після кожних президентських чи парламентських виборів. Навпаки ми маємо бути з цим змінами це більш педантичнішими. Адже Україна не зможи втримати цивілізаційні виклики 21 століття, якщо й на далі ми будемо дозволяти своєму президенту чи його партії влади кожного разу після виборів змінювати вектор та політику держави, якщо ми будемо дозволяти президенту виконувати свою програму для однієї частини громадян і нехтувати своїми обов’язками перед рештою народу - тих хто не голосував за нього…То не буде гарного й стабільного майбутнього в такій країні.
      Якщо хтось не знає то - Демокра́тія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія). Демократію розуміють як відповідальне правління.
Між іншим, я чудово розумію, що у світі зараз немає прямої демократії як такої, а лише є представницька.
     В представницькій демократії громадяни здійснюють те ж право через вибраних ними депутатів та інших посадових осіб шляхом делегування їм частини власних прав, при цьому вибрані керівники приймають рішення з урахуванням вподобань керуючих і відповідають перед ними за свої дії.  - А хтось із нашої влади за 20 років відповідав за свої дій та вчинки перед народом???
     Тобто виходить, що у нашій країні, або постійно відбувається підміна понять самої сутності демократії, або просто влада ділить громадян України на сорти. Я схильний вважати що і те і друге. Вони виконують обіцянки дані не народу, а своїм спонсорам - олігархам.
     А ще я переконаний що наш політичний режим за 20 років незалежності взагалі не має права називатися демократією. У нас є охлократія, а ще ми семимильними кроками наближаємося до чогось середнього між олігархією та плутократією.
Охлократія — це влада над натовпом, здійснювана тіньовими центрами сили. Вона реалізується як за допомогою прихованих маніпуляцій, так і шляхом відверто-демонстративного терору, а також через системні зусилля, спрямовані на моральне розкладання та організаційне розчленування народу, цілеспрямоване зведення його до рівня натовпу (охлосу). Задля власного самозбереження і самовідтворення охлократична система послідовно намагається перетворити народ на бездумне і безвольне бидло, не здатне до мислення та опору.
Олігархія (грец. ὀλιγαρχία(oligarchia), от грец. ὀλίγον(oligon), «небагато» и грец. ἀρχή(arche), «влада») — форма правління державою, при котрій влада сконцентрована в руках вузького кола осіб (олігархів) і відповідає їх особистим інтересам, а не всезагальному благу.
    У нас зараз все йде до - Олігархічної демократії, котра дозволяє тільки крупним власникам приймати безпосередню участь в управлінні державою і гарантує їм громадянські права. Виборче право зазнає майнових обмежень.
Проте поки що у нас є лише споріднена модель цього, котрою являється - плутократія, де правлячий клас проводить політику переважно в інтересах крупного капіталу.
Плутократія (грец. πλοῦτος — багатство, κράτος — правління) — форма правління, коли рішення уряду визначається думкою не всього народу, а впливового класу багатих людей, при цьому існує глибока соціальна нерівність та низька соціальна мобільність.
Плутократія являється приватним випадком олігархії — режиму, при котрому реальна влада знаходиться у невеликого кола осіб (наприклад, знаті, військових, партійної верхівки або родичів правителя).Але частіше цей термін використовується по відношенню до держав, де багаті класи, не маючи формальних переваг, гарантованих законом, фактично користуються преважним впливом на виборах і взагалі на хід державного життя.
      Що ж робити нам, простим громадянам, щоб реалізувати в нашій країні те, що може щиро називатися - справжня демократія?
      Все просто  - для початку використовувати вже наявні закони Конституції та посилання на інші правові національні та міжнародні акти по самоорганізації!
     І почати з того, що структурувати СУСПІЛЬСТВО - допомогти самоорганізуватися людям за їх основними інтересами, по формам трудової діяльності, за духовними принципами і т.д. Тому що тільки за наявності структурованості суспільства Воля, і інтереси окремих особистостей можуть стати Концентрованою Силою. А це значить, що і владою в державі над тими, хто взяв на себе зобов’язання її добровільно реалізовувати. ( див у другій частині ПВЄ - Територіально-Галузева Стратифікація.)

     3.3 З цього всього випливають такі критерії для партії справжнього президента-патріота:
      Він та його однодумці мають розпочати формування в Україні партії НЕ «ЗАТ», а тієї що РЕАЛЬНО займалася б консолідацією громадян, щоб була загально консолідуючою та справді проукраїнською партією (не за лівих, не за правих, а за народ України)…Партія нового типу, яка здатні діяти програмно, впродовж декількох поколінь, НЕ ПРОГРАМОЮ ВЛАСНОГО ІСНУВАННЯ ТА ПАНУВАННЯ, А ПРОГРАМОЮ РОЗВИТКУ КРАЇНИ. А цей масштаб завдань потребуватиме нових менеджерів, і консультантів з іншими цілями (див. основна перешкода України на її шляху в майбутнє №6) - котрі добре зрозуміють, що без супер-ідеї та проекту, котрий стане «народним хітом» - їм ніколи в життя не реалізувати власні амбіції та лідерський потенціал.
Другий критерій: він має закласти РЕАЛЬНИЙ надійний фундамент для створення в Україні громадського суспільства та надійної і ефективної моделі місцевого самоврядування (все що робилося до цього дня було лише словами, пустопорожніми обіцянкам).
Третій критерій: створити реальні можливості впливу народу на діяльність тих, кого вони обрали до влади, з повно легітимним правом відозви неугодного виборцям депутата (міністра та головного менеджера держави - президента).

     Це є перші основні три критерії-вимоги, без їх виконання ніколи не вдасться виконати наступне: створити справжньої ринкової економіки, подолати корупцію, реалізувати істино демократичні засад в країні, оновити конституцію, стабілізувати політичну ситуацію в країні, створити та реалізувати - чітку національну стратегію та національну ідею, відродити духовність, покінчити з багатовекторністю в країні.

     Отже якщо кандидат в президенти та його партія, є щирим патріотом України лише на словах, а насправді не має намірів прислухатися до 8 основних перешкод України на її майбутньому шляху розвитку та ліквідувати головні недоліки демократії по-українськи, то такій партії та її лідеру взагалі не варто йти в українську політику, а виборцям немає сенсу звертати на них увагу. Адже там, в нашій політиці, зараз таких, як вони, цілком пре-достатньо.
Народ України, що вже був не раз обдурений, не поведеться так просто на новий обман. А може навіть і взагалі проігнорує появу на арені новеньких чергових «патріотів». Проте для того хто все ж щирий у своїх словах, діях та намірах існує один рецепт…точніше напрям.

Для лінивих та нетерплячих, а також тих хто має ліміт часу - тут можна перейти до прочитання №2 частини ПВЄ. Але попереджаю вас, що в такий спосіб у потім з'явиться ще більше незрозумілостей та запитань, і пізніше вам все таки доведеться прочитати, те що ви перестрибнули.

Глава 4. Напрям подолання недоліків демократії по-українськи.

    Які ж вони, ці напрями подолання недоліків демократії по-українськи?
І чи існують вони взагалі? Невже те що є зараз - модель управлінні державою, є найкращою формою, і кращого просто не вигадати?
    Звісно ж шляхи існують, і вони, як я вже казав ще у передмові, не будуть стандартними чи банальними, бо наші з вами проблеми є, на жаль, так чи інакше унікальними. Проте для людини, що вміє міркувати не банальними людськими стандартами, для людини, що добре розуміється на процесах в середині організму людини (держави), ці шляхи взагалі здадуться звичайнісінькими.
    Тепер я хочу привести до вашої уваги статтю експерта з політології, а саме - Сергія Дацюка з Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». Відразу хочу зазначити - особисто я не є 100% прихильником робіт Сергія Дацюка. Є такі його статті, з якими я не згодний, є такі, з якими на 50 чи 90%. Проте ті, що будуть приведені тут, є максимально вірні й близькі до головної суті ПВЄ. 

Тож прошу вас зараз, шановний читач, прочитати в додатку статтю Сергія Дацюка що має назву - «ПЕРЕЗАСНУВАННЯ КРАЇНИ».

4.1    Як бачимо по цій статті, Сергій Дацюк піднімає ряд важливих питань, пов’язаних одне з одним, котрі також були приведені в ПВЄ раніше.
     Зокрема Сергій Дацюк наводить:
     Четверту; П’яту; Шоста та Сьому основну перешкоду України на її шляху в майбутнє. А також - Перший; Другий та Третій недолік демократії по-українськи, за версією ПВЄ.
     Дацюк каже, що - «Мова йде про переформулювання статті 5 Конституції: джерелом влади в Україні є самоврядні громади. А здійснення влади відбувається в реальному процесі самоврядування. Справжньою причиною відсутності переходу від демократичної влади до самоврядування є опір представників традиційної демократичної влади в усьому світі». 

Тобто якщо нам нічого не робити для цього переходу та реформації взагалі, мотивуючи тим, що це не можливо реалізувати, бо це є просто неможливим, то звичайно треба відразу усвідомити та змиритися, що тоді ваші власні онуки житимуть в країні, що точно зватимется вже буферною зоною (прокладкою), а не Україною. І змінити те можна буде лише затяжною кровавою громадянською війною, де пролється кров ваших рідних.

Дацюк пропонує: - Країну перезаснувати, створивши більш складну і сучасну структуру влади, яка спрямована на вихід України з ситуації зовнішнього управління. Ми маємо замінити демократію як делеговану владу маніпуляції більшістю через вибори заздалегідь пропонованих альтернатив – на самоврядування, де делегування повноважень відбувається знизу, на певний час, при безпосередньому контролі громадськості.
Ми маємо здійснити переворот в світобаченні влади як самоврядування з точки зору повноважень.
Як влаштована демократія? Ми як абстрактний народ, тобто в маніпульований владою спосіб, обираємо цю владу, яка нібито представляє наші інтереси. Далі вже влада делегує тим чи іншим органам так званого місцевого самоврядування визначені нею повноваження.
Бо потрібно робити все навпаки. Повноваження делегуються не зверху вниз, а знизу вверх. Те, що сформулював Президент – принцип демократичного самоврядування. Те, що потрібно нам, – принцип безпосереднього самоврядування, також відомий як принцип субсидіарності.
Отже мова йде про зміну принципу влади – від демократичного принципу «publiсa per procura»1 ми маємо перейти до принципу самоврядності.
Це означає, що будь-яка політична реформа досі була спробою влади перерозподілити повноваження між традиційними трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Ми ж говоримо про перезаснування країни, коли саме четвертий тип влади – самоврядування – стає основою врядування в країні.

4.2  Зрозуміло що у читача може зараз постають купа питань: Як саме можна замінити демократію делегованої влади на самоврядування, де делегування повноважень відбувається знизу, на певний час, при безпосередньому контролі громадськості?
Як можливо перезаснувати, країну створивши більш складну і сучасну структуру влади? Чи можливо взагалі створити четвертий тип влади – самоврядування? Як досягнути цієї субсидірності, що воно взагалі таке??
Про все це буде далі, детальніше. Зараз же продовжимо визначатися з новим терміном.
Субсидіа́рність (від лат. subsidiarius — допоміжний) — організаційний та правовий принцип, згідно до якого задачі мають вирішуватися  на самому низькому, малому або віддаленому від центру рівні, на котрому їх рішення можливе та ефективне. До сфер що застосовується даний принцип відноситься теорія держави та права, політологія, менеджмент, кібернетика, інформатика.
Ідея субсидіарності близька децентралізації. Цей принцип став частиною Прав Європейського союзу як один з основних механізмів стримування централізації.
Згідно субсидіарности, влада має бути як можна ближче до громадян. Держава має проявляти ініціативу тільки в тих питаннях, де можливостей незалежних приватних осіб (громадян) та організацій виявляється недостатньо. У випадках, якщо задача може бути вирішена на місцевому рівні так же ефективно, як і на національному рівні, слід надати перевагу місцевому рівню. Принцип відноситься не тільки до урядів, але й взагалі до всіх: партій, корпорацій, профсоюзів, лідерів політичних блоків, крупних власників та фінансистів м’ясо.
Принцип субсидіарності виходить з автономії особистості та почуття власної гідності. Всі форми суспільства, від родини до міжнародних органів, повинні служити людині. Звідси також слідує, що джерелом політичної влади є народ. Разом з тим персоналізм стверджує, що люди по своїй природі відчувають потребу в спілкуванні та членстві в елементарних осередках суспільства, таких як сім’я, церковний прихід, професійне товариство, волонтерська організація. Ці осередки виконують роль посередників між людиною та більш крупними структурами, і тим самим наділяють його реальною владою. Дана схема відтворюється на рівні середніх та крупних суспільних структур. Звідси робиться висновок, що делегування владних повноважень більш високим рівням має здійснюватися виключно по мірі необхідності. Держава може користуватися своєю владою тільки в той мірі, в якій це необхідно для загального блага.
З етичної точки зору, субсидіарність зобов’язує державу та суспільство до створення умов для повноцінного розвитку особистості, в тому числі, забезпечення соціально-економічних прав людини. Держава зобов’язана  поважати незалежність окремих людей та організацій, але при цьому має сприяти встановленню зв’язків між ними. Хоча вона не вправі накладати обмеження на справедливі вимоги особи, вона повинно захищати одних членів суспільства від шкоди, пов’язаної з приватними інтересами інших.
Субсидіарність не тільки визнає наявність обмежень в центральної влади, але й пропонує методику визначення об’єму повноважень.
В субсидіарності використовується ряд критеріїв:
Близькість влади до громадян. Політичні рішення повинні прийматися на рівні, як можна більш близькому до населення.
Достатність. Чи можуть поставленні цілі бути досягнуті в достатній мірі на більш низьких рівнях (в том числі, самими громадянами).
Користь. Чи буде рішення задачі на більш високому рівні більш ефективним або вигідним.

4.3 Багато хто на жаль твердо впевнений що субсидіарність це начебто і є федералізація. Тому аби розширити ваш власний інтелектуальний рівень та навчитися розрізняти два схожих але різних терміна, а також дві форми самої субсидіарності - прошу вас прочитати далі в додатку статтю під назвою:
«Принцип субсидіарності ЄС, і межі його застосування в Україні» (автор Олексій Їжак ).

Як бачимо по цій статті, стає зрозуміло тим хто не знав раніше, що на політичному рівні терміном "субсидіарність" оперують в основному ті сили, які вимагають федералізації України. В результаті, цей термін набуває кон'юнктурного політичного забарвлення, і може стати жертвою боротьби за консолідацію українського суспільства.
Ця проблема невідповідності між об'єктивним значенням принципу субсидіарності для України, і його суб'єктивним сприйняттям політичними силами вимагає вирішення.

Слово латинського походження "субсидіарність" в українському перекладі означає додатковість, другорядність, залишковість. Субсидіарність влади, таким чином, означає, що вищі ланки керування мають бути додатковими або другорядними при вирішенні задач, які виникають на нижніх ланках. Іншими словами, принцип субсидіарності вимагає розбудови системи врядування не зверху вниз, а знизу вверх.

Принципово, для цього існують дві можливі форми.

Також стає зрозуміло, що є дві форми субсидіарності:
Перша форма субсидіарності - інкапсуляція повноважень нижніх ланок управління від втручання верхніх. Встановлює додаткові рамки для президентської вертикалі влади та стимулює розвиток парламентських форм врядування. Ця форма допускає управлінські вертикалі, однак забороняє наскрізне керування зверху вниз, тобто перебирання верхніми ланками повноважень нижніх. Повноваження, таким чином, розподіляються знизу вверх за залишковим принципом: верхнім ланкам передаються тільки ті з них, які залишились нерозподіленими після визначення повноважень нижніх.

Хочу зазначити що ПВЄ бере до уваги лише цю першу форму субсидіарності так як є противником федералізації України! 

Друга форма субсидіарності - децентралізація влади. За цією схемою верхні линки отримують від нижніх обмежене коло функцій і діють, фактично, на одному з ними рівні. Ця форма ілюструється діяльністю деяких федеративних утворень. Федеральний центр, наприклад, може отримати повноваження щодо зовнішньої політики та безпеки, однак не мати при цьому повноважень щодо соціально-економічного життя суб'єктів федерації. Або навпаки: Європейська комісія, наприклад, має широкі повноваження щодо керування спільними ринками ЄС (окрім виробництва оборонної продукції), однак зовнішня політика і безпека залишається прерогативою національних урядів. Показово, що Європейська комісія представлена в деяких міжнародних організаціях разом з окремими членами ЄС, тобто суб'єкти федерації і федеральний центр виступають у даному разі як рівні.

Проте перераховані обмеження та важливі перестороги на застосування принципу субсидіарності вимагають бути вкрай уважними та провести багато досліджень перед прямим застосуванням в реальних умовах України. Важливими є зауваження та історичні нагадування на кшталт: Відомою є думка, що українська політична традиція вимагає парламентського правління. Однак відомим є і той факт, що слідування цій традиції більшу частину української історії супроводжувалось відсутністю власної політично незалежної держави. Набуття незалежності у 1991 році було щільно пов'язане з введенням посади Президента, який обирався прямим голосуванням. 
Та: Ідея впровадження в Україні такої форми субсидіарності як децентралізація влади має безпосереднє відношення до планів збільшення повноважень регіонів. З цим пов'язані певні проблеми, навіть якщо відкинути вкрай суперечливу перспективу федералізації.
Перша проблема полягає у тому, що східні і західні регіони країни мають різні пріоритети щодо вибору зовнішньоекономічних партнерів. Надання регіонам більших прав потенційно може призвести до ситуації, коли внутрішні зв'язки між ними не зможуть протистояти різновекторним зовнішньоекономічним впливам.

ПВЄ не має мети збільшення повноважень регіонів, як за умов федералізації, а лише має план надання - прав та можливостей областям та містам України, що вже й так належать їм зараз за конституцією, але не виконуються з тих чи інших причин.
Хочу ще раз зазначити що ПВЄ проти федералізації та регіоналізації України!!!Бо спостерігаються їх мінуси, особливо що стосується теперішньої ситуації в нашій країні, про які вже було зазначено в останній статі - Федералізація - це крайня форма субсидіарності. Принцип субсидіарності сповідують всі країни Європи (говорять, навіть, про Європу, що вона складається з регіонів, а не країн), але федеративними є тільки невелика їх кількість - Австрія, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Німеччина, Сербія та Чорногорія, Швейцарія. Судячи з коментарів, які дають представники політичних сил, що проголошують серед своїх програмних цілей федералізацію України, сутнісні ознаки федералізму цими силами не усвідомлюються. Адже федерація - це не тільки адміністративна та бюджетна автономія регіонів. Парламенти федерацій завжди двопалатні (проте, не всі країни з двопалатними парламентами є федераціями), а суб'єкти федерацій, як правило, мають власні конституції та громадянство (на додаток до федерального). Однак, головне, про що майже ніколи не згадують прихильники федеративного устрою України, це те, що у федеративній державі законодавство завжди (!!!) ділиться на федеративне та суб'єктів федерації, тобто законодавчі органи суб'єктів можуть приймати власні закони, відповідно до яких здійснюється їх судочинство. На нинішньому етапі державного будівництва України це було б явно деструктивним!!!
Тому ось це момент є дуже важливим для ПВЄ, і далі, в наступних главах, він проходитиме червоною ниткою -
Субсидіарність у формі федералізації, навпаки, сприяла би територіальному розмежуванню з непередбачуваними наслідками. Тобто субсидіарність в Україні можлива до тієї межі, до якої зберігається унітарний устрій держави.

Також ПВЄ наголошує на таких слова: 
Можна визначити такі межі застосування європейського принципу субсидіарності в Україні:

1. Принцип субсидіарності не повинен застосовуватись до сектору безпеки України (за окремими виключеннями).
2. Зменшення повноважень Президента України у рамках впровадження принципу субсидіарності не повинне торкатись його зовнішньополітичних функцій.
3. Застосування принципу субсидіарності не повинне вести до федералізації України.
4. Бюджетна субсидіарність не повинна спричиняти нерівність регіонів України за ступенем людського розвитку.

4.4  Тепер я прошу вас шановний читач прочитати в додатку статтю Сергія Дацюка що зветься - «СТРАТЕГУВАННЯ».

Як бачимо по цій статті, Сергій Дацюк тут також піднімає ряд важливих питань, пов’язаних між собою, котрі приведені в ПВЄ раніше.
     Зокрема в цій статті Сергій Дацюк каже, що Стратегія – інструмент багатомірного рефлексивного мислення, який не доступний широкому загалу. Стратегування – інструмент здебільшого елітний.
Найбільша таємниця успішних країн чи навіть цивілізацій – визнання стратегічної влади як частково демократичної задля світового лідерства своєї культурної ідентичності. Такі успішні стратегічні цивілізації пропонують назовні іншим країнам – саму демократію без стратегічної влади. Якщо ці інші країни погоджуються на пропоновану демократію без стратегічної влади, то це невідворотно веде їх до культурної асиміляції в цивілізаціях, які є носіями світових стратегій. В стратегічних цивілізаціях демократія контролює тільки видимі і загально зрозумілі аспекти стратегування – самих стратегів, соціальні інститути стратегування, вплив стратегічної влади на інші традиційні гілки влади.
Дацюк пропонує - В новій політичній системі України має бути описаний новий тип влади – стратегічна, тобто інша, ніж судова, виконавча, законодавча і вже описане нами самоврядування.
Стратегування – спосіб багатомірного (багатофокусного) самостійного управління розвитком, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм розробляють та впроваджують свої стратегії.
Принцип системності стратегування.
Стратегування може бути ефективним не в разі існування стратегій чи стратегічних органів, а за умови наявності складної інституційне стратегування (Інститут Стратегування та інші інститути, до компетенції яких має бути віднесене стратегування сценарне та ігрове, тобто більш складніші стратегії щодо конкретних сценаріїв та стратегічних ігор влади, наприклад, в сфері закупки);
елітне стратегування, що відбувається на «стратегічні раді» – ще більш складна стратегія на більш довгий термін, яка є принципово не публічною і часто відомою для дуже небагатьох навіть з представників влади.

     Зрозуміло, що можуть знов поставати питання: Як саме можна досягнути реалізації у нас стратегічної влади та як створити стратегічні органи?? Проте в цій главі не буде озвучено конкретних відповідей. Всі вони будуть у наступній, але щоб зрозуміти її суть треба дочитати до кінця цю роботу.

   
     Далі прошу вас шановний читач прочитати підряд в додатку такі статті Сергія Дацюка: - «ПРИНЦИПИ НОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ»; «ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДЕМОКРАТИЧНОЮ ВЛАДОЮ?»; «ЧИ МОЖЕ ПРИЙТИ ДО ВЛАДИ В УКРАЇНІ СТРАТЕГІЧНА ЕЛІТА ДЕМОКРА ТИЧНИМ ШЛЯХОМ ?».

4.5. Наведені нижчі уривки та абзаци - най важливіші з цих трьох статей: «ПРИНЦИПИ НОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ»

а) Щоб прийняти ефективно діючу Конституцію надовго, повинні бути власні оригінальні теорії права, які би не просто узагальнювали інтереси соціальних прошарків суспільства на найзагальнішому рівні,
а пропонували принципи соціальної ефективності Конституції.
Тобто до створення нової Конституції ми маємо відповісти на питання: що означає «соціально ефективна Конституція»?
б) Принципи організації політичної системи в країні, які би дозволяли досягати світового лідерства та втримувати його. Принципи, які тут виписано, сформульовані саме з такої позиції. Ці принципи будуть зовсім не зрозумілі для людей, які вважають ситуацію «зовнішнього управління», в якій знаходиться Україна, непереборною або мало усвідомлюють таку ситуацію. Також ці принципи будуть не зрозумілі для людей, які самі прагнуть здати країну у «зовнішнє управління», не важливо кому – Росії, США і т.д.